Чи потрібна людині саме вища освіта

В дитинстві звідусіль тільки чути: ВЧИСЬ. Обов’язково вчись, старанно, і на одні п’ятірки. Навіщо конкретно і що повинно вийти в результаті, нам ніколи конкретно не розповідають. Просто учись добре, і все буде шикарно. Потім обов’язково потрібно вступити до університету. Раніше не було такого повального захоплення вищою освітою, як сьогодні. Сьогодні ж нам вселяють з усіх боків: вища освіта – ключ до успіху. До якого успіху?

Давайте розберемо деякі цікаві речі з навколишнього життя – і, як водиться, не залишимо каменю на камені від існуючих стереотипів!

Освіта взагалі, як і вища освіта, зокрема, не є самоціллю. Конкретніше кажучи, мета тут – отримати якісь професійні знання, які в майбутньому, після отримання диплома, новоспечений фахівець буде використовувати на благо собі і суспільству. А найголовніше – гідно заробляти собі на шматок хліба з маслом і годувати свою сім’ю.

Але що ми бачимо навкруги? Спеціаліст-гуманітарій Дмитро Голопупенко, два роки тому з відзнакою закінчив економічний факультет новомодного комерційного вузу і знає три іноземні мови, працює за 200 доларів на місяць молодшим менеджером з продажу побутової техніки.

При цьому його однокурсник Тарас Мирончук, який постійно плював на навчання з високої гори і навіть у ВУЗі ледве-ледве перекочувався з трійки на трійку, на подив усім отримав непоганий керівний пост в місцевій адміністрації, і тепер важливо дефілює в костюмі і при краватці – і навіть в банальних документах розписується престижною ручкою «Паркер», з почуттям власної значущості.

Closeup portrait of young female graduate with her friends at the back

А якийсь Стецько Головенко, який ледь закінчив одинадцять класів, майже відразу ж відкрив власну справу. І поки відмінники (самі не знаючи, навіщо) старанно сиділи над пошарпаними підручниками і не спали ночами під час сесій, Стецько методично розвивав свій бізнес, почавши з елементарної шиномонтажки: балансування – 50 грн., перевзути гуму – вже 200 грн. … І тепер Стецько володіє мережею автосервісів, двома магазинами з продажу автозапчастин та закусочної в людному місці, а влітку ще й приторговує квасом. В результаті Стецько має можливість разом з дружиною і дітьми хоч кожен місяць відпочивати на престижних курортах, у нього два дорогих авто і особняк в тихому історичному центрі міста. А високорозумний гуманітарій підраховує стогривневі купюри до зарплати і думає, як би йому заощадити на маршрутках.

Цілком очікуваним буде обурений вигук мас: «Де справедливість?» Справедливості немає, дорогі друзі – є тільки мета, процес і результат. Давайте подивимося, хто ж на що напрацював.

Дмитро Голопупенко вступив до університету на економічний факультет не від великого бажання. Взагалі-то йому хотілося вступити у Державний університет безпеки життєдіяльності, так як він все життя мріяв про кар’єру пожежника. Але батьки не на жарт перелякалися, що їх чадо зіткнеться з суворим життям рятувальника, і вирішили вибрати для нього більш спокійну гавань. Не важливо, що бажаної професії тямущий Дмитро так і не отримав – аби був папірець, в наш час головне мати диплом. Будь-який. Запхали на економічний факультет. В результаті Дмитро п’ять років сидів у бібліотеках, заробив викривлення хребта і комплекс «зацькованого інтелігента», а отримавши диплом, довго не міг влаштуватися на роботу. Бо виявилося, що він толком нічого не вміє! Питання: на фіга стільки років протирав штани??? Дискутувати про творчість поетів минулого століття – це завжди прошу. А ось елементарно порахувати, скільки в наступному місяці платити за електрику, Дмитро не може. (Так йому воно і не треба – все одно він живе з батьками і комунальні платежі – не його клопіт). Зрештою, його по великому блату влаштували в магазин побутової техніки, тому що тато Дмитра колись навчався разом з директором цього самого магазину.

Тарас Мирончук ніколи і не мріяв про червоний диплом і науковий ступінь. Йому взагалі було завжди важко відповісти на питання – ким він хоче стати і яка робота йому взагалі до душі. Йому це все було байдуже. Що Тарас любить – це футбол і риболовлю. І ще красиво вихвалятися перед дівчатками на своєму новому Mercedes-Benz E300, який подарував йому тато на день народження. Взагалі, по великому секрету, Тарасові знайомі (саме знайомі, справжніх друзів у нього чомусь немає) між собою говорять, що це тато влаштував його на високу посаду в адміністрації. Але все це, звичайно ж, дурниця і плітки заздрісників. До роботи своєї Тарас ставиться байдуже.

Стецько Головенко завжди був лідером в компанії друзів. І завжди чітко знав, чого він хоче: грошей. Стати багатим. І не важливо, що він не може назвати поспіль двох-трьох класиків літератури, прізвища де Голль або Ейзенхауер йому не говорять ні про що, а що стосується Наполеона … Стецько вважає, що це був дуже великий бізнесмен, раз його назвали в честь торта . А Стецькова дружина скаржиться, що з ним і поговорити-то особливо немає про що. Але це все просто дурниці. Адже головне сьогодні – це гроші, правда? Ось Федя і намагається, як може, а книги читати – не його справа.

Всі спостерігають схожі картини кожен день. І роблять з цього наступні висновки:

  1. Вища освіта в її сьогоднішньому вигляді нікуди не годиться, за фахом і так не влаштуєшся – але все одно продовжують усіма правдами і неправдами запихати своїх нащадків до вищих навчальних закладів, лиш би було, аби «папірець» отримати.
  2. Всі трієчники і порушники дисципліни – потенційні бізнесмени. При цьому двієчники – як мінімум потенційні олігархи. У них, бачте, «самостійне мислення розвинене». ХА! Половина цих «бізнесменів» кожен день пасеться біля рюмочної, скаржачись одне одному, що працювати ніде …
  3. Всі відмінники – потенційні скнари, наймані робітники на нудних і нікому не потрібних роботах. Планктон офісний звичайний.

Виходить, вчитися сьогодні вже взагалі нікому не потрібно. Треба одразу, хоч зі шкільної лави відкривати свою справу, головне – ідея, а там вже попре …

А ось і не вгадали.

Якби багатій Стецько Головенко зайнявся колись вивченням хоча б однієї іноземної мови, він цілком міг би стати регіональним партнером відомої німецької марки автомобілів і як мінімум подвоїти свої статки. Була можливість, велися переговори – але німцям тоді підвернувся інший кандидат, який володіє англійською та німецькою мовами, зі ступенем Master of Business Administration американського університету Берклі. Стецько дуже переживав, що німці не стали з ним співпрацювати. Це звичайно не тому, що він прийшов на ділову зустріч в своєму незмінному спортивному костюмі і злегка випивший. У нас так прийнято, ми люди прості, чого там – просто німці не розуміють нічого.

А ще у Стецька надзвичайно талановитий бухгалтер, який дуже любить свою роботу – до речі, закінчив престижний університет за спеціальністю «Облік і Аудит» – і цей самий бухгалтер щорічно «нагріває» його на кілька десятків тисяч гривень, кладучи їх собі в кишеню – але Стецько про це навіть не здогадується, тому що не перевіряє звітність особисто – просто не вистачає знань, та й навіщо, він же бос, нехай інші працюють …

Тарас Мирончук міг би принести набагато більшу користь своєму місту, в адміністрації якого він тепер так гордо сидить. Та й по кар’єрних сходах просувався б швидше. Йому би знань трохи побільше … Бо часом він взагалі погано уявляє, які в нього обов’язки. Спритні заступники і головні фахівці з єхидною посмішкою пхають йому якісь папірці, він їх підписує, не дивлячись. Щось там про виділення ділянок під будівництво … І всерівно, що Тарас тільки що поставив свою згоду на будівництво нового бізнес-центру, ділянка під який буде нахабно відібрана у будинку престарілих. Він спробував якось раз вчитатися, розібратися, що до чого – але ні слова не зрозумів. Юридичної освіти у Тараса немає, а видимість наявності філологічної освіти виявилася непотрібною.

Дмитро Голопупенко міг би успішно і з задоволенням закінчити Державний університет безпеки життєдіяльності і зробити блискучу кар’єру пожежника. І батьки б ним пишалися, і сам був би щасливий. Але він всього-навсього продає телевізори, боячись навіть присісти зайвий раз, щоб не заробити штраф.

Висновки.

Вища освіта не просто важлива – вона реально необхідна і корисна!!! Але при дотриманні наступних умов:

  • Найскладніше. Майбутній фахівець сам вибирає собі професію, роблячи це свідомо, відповідно до своїх вимог і інтересів.
  • Вищу освіту людина отримує вже з прицілом на подальшу професійну діяльність. І тільки так. Ніякої води і лушпиння, тільки потрібні знання.
  • Вищий навчальний заклад також вибирається згідно матеріальним можливостям і варіантам подальшого працевлаштування.
  • Спеціаліст має можливість підвищувати свою кваліфікацію, будучи працевлаштованим.

І найголовніше – будь-яка освіта, в тому числі вища, повинна бути засобом, але ніяк не самоціллю! Навіщо змушувати людину робити те, що їй не подобається? Хоче, наприклад, бути зварювальником – нехай йде в ПТУ і вчиться на зварника! Це дуже гідна і, до речі, добре оплачувана професія. Хоче бути актором театру і кіно – нехай йде і опановує ази майстерності! Інакше виходить не фахівець, а незрозуміло хто: начебто щось знає, де навчався, але незрозуміло навіщо, за фахом працювати не хоче, не може і не буде.

Недоучка – ще гірше: це як танк з однією гусинецею. Гуркоту багато, толку мало.

Зауважте: як правило, найуспішніші студенти – це люди, які отримують додаткову освіту: вони вже знають, чого хочуть і чого вони сюди прийшли вчитися.

У всіх є право самим вибирати дорогу. Давайте уже сьогодні почнемо ним користуватися.

Якщо Вам сподобалась стаття? Будь ласка, поділіться зі своїми друзями:


Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.